Задати питання
flag Судова влада України

У зв'язку з проведенням планових профілактичних робіт у Дата-Центрі, можливі тимчасові складнощі у роботі з сайтом

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Становлення судів та органів юстиції в західних областях України (1939-1941 рр.)

26-28 жовтня 1939 р. на засіданнях Народних Зборів Західної України, що відбулися в оперному театрі Львова, була проголошена Декларація про прийняття Західної України до складу СРСР і включення її до складу УРСР.

Верховна Рада СРСР 1 листопада 1939 р. і Верховна Рада УРСР 15 листопада того ж року своїми рішеннями поширили на західноукраїнські землі чинність Конституції СРСР та всього радянського законодавства.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р. на території Західної України було утворено шість областей: Волинську, Дрогобицьку (згодом увійшла до складу Львівської області), Львівську, Ровенську (нині Рівненська), Станіславську (нині - Івано-Франківська) і Тернопільську, які поділялися на повіти. А в середині січня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР скасувала поділ на повіти і волості й утворила на західноукраїнських землях райони.

9 грудня 1939 р. Президія Верховної Ради УРСР визначила склад виконавчих комітетів обласних Рад, які створили повітвиконкоми, міські та сільські Ради й інші радянські органи. Тимчасові органи народної влади припинили існування.

26 грудня 1939 р. нарком юстиції УРСР видав наказ «Про початок роботи обласних управлінь НКЮ, обласних і народних судів у західних областях України». Згідно з цим документом обласні управління Наркомату юстиції повинні були розпочати свою роботу з 1 січня 1940 р. З цього ж часу мали розгорнути діяльність обласні та вже створені народні суди. їх організація покладалася на обласні управління Наркомату юстиції. За поданням останніх були затверджені штати судів.

З невідомих нам причин органи влади і управління не були сформовані відповідно до Конституції. І жодних пояснень з цього приводу ніде не зустрічається. Єдиним логічним поясненням може бути те, що тоді «необхідно було швидко й оперативно займатися питаннями радянського будівництва, соціалістичними перетвореннями».

Були свої особливості і в організації судових органів. Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р., а також Закон про судоустрій Союзу РСР, союзних та автономних республік 1938 р. передбачали обрання обласних судів обласними Радами, а народних - безпосередньо населенням. Проте функції найвищих органів державної влади в західних областях виконували затверджені облвиконкоми. І вони ж в грудні 1939 р. затвердили обласні суди.

Була визначена також мережа дільниць народних судів. Намічалось створити 376 таких дільниць, у тому числі у Волинській області - 59, Дрогобицькій - 70, Львівській - 79, Ровенській - 42, Станіславській -69 і Тернопільській - 57.

Однак в УРСР Положення про вибори народних судів відповідно до Закону про судоустрій ще не було розроблене і прийняте. Його проект Наркомат юстиції СРСР розробив, а Рада Народних Комісарів СРСР схвалила навесні 1941 р. На засіданні колегії Наркомату юстиції СРСР 21 червня 1941 р. був схвалений проект директивного листа наркоматам юстиції союзних і автономних республік та начальникам обласних і крайових управлінь Наркомату юстиції про підготовку і проведення виборів народних суддів і народних засідателів. Але у зв'язку з віроломним нападом гітлерівської Німеччини це Положення так і не було прийняте.

У східних областях УРСР народні судді тимчасово обиралися міськими і районними Радами. А в західних їх затверджували міські Ради та райвиконкоми. Такий порядок зберігся до кінця 1940 р. 15 грудня 1940 р. відбулися вибори до місцевих Рад. А на початку січня 1941 р. на перших сесіях цих органів державної влади були обрані обласні та народні суди.

Велике виховне значення мало залучення до здійснення правосуддя громадян. Вибори народних засідателів проводилися відповідно до Тимчасової інструкції про вибори народних засідателів на 1940 р., затвердженої Наркоматом юстиції УРСР 31 грудня 1939 р. Народні засідателі обиралися безпосередньо населенням на загальних зборах за місцем їх проживання, на підприємствах, в установах і організаціях. Була визначена кількість народних засідателів, яких необхідно було обрати: для кожного обласного суду -60 народних засідателів, що проживали в обласному центрі, і по чотири - від кожного повіту області; для кожного народного суду - 50.

Слід зазначити, що в західних областях не було підготовлених кадрів, здатних успішно виконувати судову та іншу роботу. Працівників польської судової системи заборонялося використовувати для роботи в радянських судах. Все це створювало значні труднощі. ЦК КП(б)У та уряд УРСР були вимушені відряджати в ці області досвідчених працівників з інших областей республіки.

Таким чином в складній політичні обстановці в західних областях УРСР створювалися суди та органи юстиції.

Становлення судової влади в незалежній Україні

Початок процесу створення в Україні дійсно незалежного суду було покладено прийняттям Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України і проголошення в ній розподілу державної влади на законодавчому, виконавчу і судову.

28 квітня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про концепцію судово-правової реформи в Україні», де вперше зроблено спробу дати визначення судової влади як системи незалежних судів, які здійснюють правосуддя в установленому законом порядку.

15 грудня 1992 року Верховною Радою України ухвалено закон «Про статус суддів», мета якого - забезпечити належні умови для здійснення правосуддя, яке в нашій державі покладено виключно на суди і вершиться іменем України.

За роки незалежності держави було прийнято багато важливих законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення судоустрою і судочинства, перегляд усіх галузей права.

Істотно підвищили роль суду в державі, створили сприятливі умови для здійснення правосуддя внесені зміни щодо правового становлення суду та його юрисдикції закони «Про органи суддівського самоврядування», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та ін.

Головна мета вдосконалення, реформування судової системи і судочинства націлена на подальше забезпечення конституційних засад, на захист прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави.

У нинішній непростий для України час судова система відіграє велику роль у життєдіяльності держави і її громадян.

На працівників судових органів сьогодні, як ніколи, покладається висока правова і моральна відповідальність перед суспільством, завдання забезпечити надійний захист прав і свобод людини, бути гарантом компетентності, об'єктивності й справедливості, максимально наблизити українське судочинство до європейського рівня та стандартів.

Багато зусиль, старань і вміння у цій суспільно значимій справі докладають працівники судових органів Тернопіль¬щини, які чинили і чинять правосуддя, чесно і добросовісно виконують свої професійні обов'язки, сприяють становленню неупередженого, справедливого, незалежного вітчизняного правосуддя.

Апеляційні суди України

Апеляційні суди утворюються і діють з метою мінімізувати ризики суддівської помилки. Апеляційними судами є: апеляційні суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України (стаття 25 ЗСУ). У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють такі апеляційні суди: 1) загальні, 2) спеціалізовані.

Апеляційними загальними судами є:

апеляційні суди областей,

апеляційні суди міст Києва та Севастополя,

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим,

Військовий апеляційний суд Центрального регіону та Військовий апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

У складі загального апеляційного суду утворюються судові палати: 1) у цивільних справах, 2) у кримінальних справах.

Якщо місцеві суди розглядають справи виключно у першій інстанції, то апеляційні суди:

- розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; 

- розглядають по першій інстанції справи, визначені Законом (крім апеляційних господарських і адміністративних судів);

- ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

- надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам;

- здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Отже, помилка, допущена місцевим судом, може бути виправлена у суді апеляційному.

Рішення апеляційного суду є остаточним і набирає законної сили після його проголошення.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва та Севастополя підсудні такі кримінальні справияк судам першої інстанції:

- про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-1 14 Кримінального кодексу України (ст. 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади);

- ст. 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України;

- ст. 111. Державна зрада;

- ст. 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча; ст. 113. Диверсія; ст. 114. Шпигунство;

- про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі (ст. 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча); Ч. II ст. 115. Умисне вбивство;

- ст. 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця;

- ст. 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя;

- ст. 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги;

- ст. 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків;

- ст. 43 8. Порушення законів та звичаїв війни;

- ст. 439. Застосування зброї масового знищення;

- ст. 442. Геноцид;

- ст. 443. Посягання на життя представника іноземної держави; Ф про злочини, у вчиненні яких обвинувачено суддю.

Підвищення ефективності судового захисту всередині судової системи

З виступу Голови Верховного суду України Василя Онопенка на з'їзді суддів України 13 листопада 2008 р.

...Основний потенціал підвищення ефективності судового захисту - всередині судової системи. Стан правосуддя значною мірою визначається ставленням суддів до виконання своїх професійних обов'язків та організацією діяльності судів.

Тому вкрай важливо не залишати без уваги всі випадки порушень у діяльності судів. Там, де вершиться правосуддя, порушення просто неприпустимі. Помилки в доборі кадрів занадто дорого коштують. Водночас дієві важелі впливу на добір суддівських кадрів, скажімо, у мене, як Голови Верховного Суду України, відсутні. Так, я не маю жодного відношення до формування суддівського корпусу спеціалізованих судів.

Безперечно, без вирішення проблеми добору кадрів про будь-які фундаментальні позитивні зрушення у судовій системі годі думати. її вирішення вбачається у двох основних напрямах -самоочищенні судової влади та зміні механізму добору суддів. Докладу всіх зусиль, щоб робота в обох цих напрямах була максимально ефективною.

У руках судді зосереджено величезну владу, тому і відповідальність має бути такою ж величезною.

З прикрістю доводиться констатувати, що до існуючих зовнішніх атрибутів сучасної вітчизняної Феміди - терезів та меча на певний час необхідно додати ще два внутрішні - мітлу і щита.

І саме судді повинні ініціювати процеси очищення судової системи від тих, хто компрометує статус судді. Не може бути заступництва з міркувань суддівської корпоративності стосовно суддів, котрі свідомо й грубо порушили присягу й закон.

Водночас усіма дозволеними законом можливостями, усіма правовими засобами необхідно захищати суддів, які піддаються неправомірному впливу і переслідуванню, з якими намагаються розправитись за їхню принципову правову позицію. Треба сказати відверто, що за нинішніх умов нерідко суддям для прийняття законного і справедливого судового рішення потрібно виявити справжню мужність.

Другий висновок, який слід зробити, полягає в тому, що без судової реформи Україна взагалі не може відбутися як демократична, правова і соціальна держава. Але справжню судову реформу - виважену, обґрунтовану, дійсно потрібну суспільству - неможливо провести в умовах гострої політичної кризи. Успішний результат реформи можуть забезпечити політична стабільність, суспільна злагода, зосередження керівництва держави на суспільних проблемах. Наразі на законодавчому рівні потрібно займатися передусім тим, що є справді нагальним для правосуддя і що потребує законодавчих змін, - удосконаленням судових процедур, спрощенням процесу, зменшенням навантаження на суди, поліпшенням доступу до правосуддя, удосконаленням порядку кадрового добру суддів та їхньої відповідальність.

Кінцевий висновок:

Саме судова система, попри всі існуючі негаразди її функціонування, виступила фактором суспільної стабільності в умовах глибокої політичної кризи. Фактично суд став основною державною силою, яка за надзвичайно складних умов забезпечила утримання розвитку подій у рамках закону.

Кажуть, про державу судять по тому, як у ній судять. Переконаний, що судді як громадяни України, як носії судової влади прагнуть, щоб про Україну думали добре. І зроблять усе для того, щоб так і було. До- того ж ми стали сильнішими і згуртованішими. Ми зрозуміли, що за незалежність, зокрема й судової влади, треба боротися. Зрештою, якщо судова влада не зможе захистити себе, то кого ж тоді зможе?!

Історія судової системи Тернополля: факти, події, люди...

Судова система невіддільна від історії держави, її устрою. Вона вибудована на тих законодавчих, економічних, політичних, ідеологічних, моральних, духовних засадах і програмних цілях, які сповідує суспільство. Тому, вивчаючи архівні документи уже в нинішні часи, в умовах незалежності України, в міру можливого ми старалися лише хронологічно і структурно відобразити шлях судової системи Тернопілля, починаючи з перших літ її заснування.

Обласний суд Тернопільської області створено в 1939 році, з приєднанням Західних областей України до УРСР. Першим головою суду призначили Амвросія Івановича РОЗДАЙБІДУ.

Його заступниками були: Іван Савелійович ГОНЧАРОВ (голова судової колегії в цивільних справах), Корній Парфентійович НАЗАРУК (голова судової колегії в кримінальних справах).

Члени суду: Лев Сільвестрович Зубер, Олександра Павлівна Шрам, Катерина Трохимівна Полякова, Гаврило Федотович Вайло, Ілля Данилович Котенко.

Розміщався суд в непристосованому приміщенні в м. Тернополі, по вул. Міцкевича, 17. Працювати доводилося в складних умовах, незважаючи на неукомплектованість штату, по кілька осіб сиділи в одному кабінеті. Навіть голова суду ділив свій кабінет із консультантом. Не було спеціально відведених місць для арештованих, свідків, зберігання архівних документів.

На перших порах приходилося розглядати справи, які велися ще до 1939 року, тобто за часів польської влади. Давалась взнаки відсутність інституту народних засідателів. У радянських судах західних областей України не було підготовлених людей, компетентних в правочинному законодавстві тих часів. А якщо й були, то тутешня влада не дуже довіряла їм.

Були проблеми з мовою. Документація велась на російській. Вищі судові посадовці знали її, бо направлялися в основному зі східних областей України. А допоміжний персонал набирався з місцевих громадян, яким мова ця була чужою.

Недосконалим і незрозумілим для місцевого населення було чинне на той час законодавство. Розгляд справ затягувався. Великою проблемою було досудове розслідування. Через відсутність слідчих, їх функції виконували прокурори. Керівництву суду приходилося часто звертатися за роз'ясненням із незрозумілих питань до Народного комісаріату юстиції УРСР.

Можна собі тільки уявити, в якому становищі були і судді, і підсудні при такій недосконалій, далекій від громадянських прав і свобод судовій системі.

На жаль, архівні документи скупо відображають тогочасну діяльність суду.

Зафіксовано, що в 50-х роках ХХ ст. обласний суд Тернопільської області відповідними урядовими циркулярами УРСР був перейменований в Тернопільський обласний суд.

20 серпня 2001 року Указом Президента України на базі Тернопільського обласного суду створено апеляційний суд Тернопільської області.