Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу релігійної організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2021 року про визнання Жанни К. (у минулому – монахині сестри Єлисавети) такою, що втратила право на користування приміщенням (келією монастиря).
Відповідно до матеріалів цивільної справи, 8 липня 1999 року рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району релігійній організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” передано у власність культову споруду. Відтоді в будівлі проживала жіноча спільнота сестер монастиря “Введення в храм Пресвятої Богородиці”, духовну та матеріальну опіку якої здійснював ієромонах Григорій Планчак, ігумен монастиря св. Теодора Студійського с. Колодіївка Тернопільської області.
1 червня 2011 року Жанна К. на правах монахині зареєстрована за адресою монастиря та зайняла одну з келій.
27 квітня 2017 року з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпоряджень і вказівок єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ декретом Верховного архієпископа Києво-Галицької УГКЦ отця Миколи Сулими монастир – закрито, а управляти справами до часу заснування іншої релігійної організації доручено сестрі Теодосії.
5 травня 2017 року через неприйняття у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, сестра Єлисавета (у миру – Жанна К.) разом з іншими сестрами покинула монастир. Однак згодом сестри хотіли повернутись до монастиря, але їм не відчинили браму.
20 серпня 2020 року архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк надіслав монахині Єлисаветі канонічне попередження щодо зміни її поведінки. Місяць потому її звільнено з монашого стану зі всіма канонічними наслідками.
4 вересня 2020 року комісія Великобірківської селищної ради провела обстеження приміщення монастиря, в якому Жанна К. перебувала на реєстраційному обліку. У складеному акті, комісія вказала, що останні 3 роки жінка за місцем своєї реєстрації не проживала. У зв'язку з цим Спасо-Преображенський монастир УГКЦ звернувся до суду та просив визнати Жанну К. такою, що втратила право на користування приміщенням (келією монастиря). У зустрічному позові відповідачка просила суд усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2021 року релігійній організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ“ у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов Жанни К. задоволено частково та зобов'язано монастир не чинити їй перешкод у користуванні житловим приміщенням. А саме – надати їй ключі від воріт і вхідних дверей.
Не погодившись із рішенням суду, релігійна організація подала апеляційну скаргу, в якій, зокрема, наголосила, що спірна будівля є культовою спорудою, основне призначення якої є задоволення не житлових, а релігійних потреб громадян: проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній тощо. Порядок проживання черниць у монастирі регулюється законодавством про свободу совісті та діяльність релігійних організацій, внутрішніми настановами УГКЦ, зокрема Кодексом канонів Східних церков (ККСЦ), а не Житловим кодексом Української РСР.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, прийшла до висновку, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин і не врахував, що її учасники є представниками ієрархічного релігійного об'єднання УГКЦ. Так, із одного боку це – юридична особа, релігійна організація, власник монастирської будівлі, з іншого – фізична особа, віруюча громадянка, колишня членкиня ліквідованого жіночого монастиря. Також місцевим судом залишено поза увагою, що порядок діяльності УГКЦ регулюється Кодексом Канонів Східних Церков та іншими нормами канонічного права (зокрема, Типіконами), а не цивільним законодавством. Разом із тим, законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”, ст. 35 Конституції України зазначено, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.
Колегія суддів, проаналізувавши практику Європейського суду з прав людини щодо визначення поняття “житло” у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшла до висновку, що монастирські приміщення та/або келію в монастирі не можна вважати житлом, оскільки насамперед вони призначені для культових потреб. Проте у своєму позові Жанна К. просила усунути перешкоди в користуванні приміщенням, яке, відповідно матеріалів інвентарної справи, є келією, призначення якої є не лише задоволення житлових, а й релігійних потреб громадян. Тим часом, будівля, де знаходиться спірне приміщення келії, передано релігійній організації саме для культових потреб монастиря – проведення богослужінь, релігійних обрядів тощо. У даний час у ній розміщено Святоблаговіщенську монашу спільноту, і Жанна К. до неї не належить.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд прийшов до висновку, що вирішення даного спору є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання, що суперечить ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Даний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на що неодноразово наголошував у своїй практиці ЄСПЛ. Тому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, дана справа не підлягала до розгляду в порядку цивільного судочинства, і суд зобов'язаний закрити провадження у справі, незалежно від кількості процесуальних дій.
Тому Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” – задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції – скасував та закрив провадження у даній справі.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
_03_03.png)
