Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу прокурора на вирок Кременецького районного суду від 28 січня 2022 року.
Цим вироком 44-річного мешканця Хмельницької області Миколу Л. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах) та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Та, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, покладено процесуальні обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; без дозволу уповноваженого органу з питань пробації не виїжджати за межі України, не покидати місця проживання та роботи.
Довідка: санкція ч. 4 ст. 190 КК України (у редакції на час вчинення злочину) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років із конфіскацією майна.
Не погодившись із судовим рішенням в частині призначеного покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати і призначити Миколі Л. покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без іспитового строку та з конфіскацією майна.
Відповідно до даного вироку, судом встановлено, що Микола Л. у червні 2015 року з метою заволодіння майном Дочірнього підприємства “Шумський торфозавод” Державного підприємства “Поділляторф” приїхав до с.Кути Шумського району, де розташовувалось підприємство та домовився про передачу в оренду спецтехніки, не маючи на меті виконувати умови договорів. Надалі у період із червня по серпень 2015 року в якості фізичної особи – підприємця уклав із директором ДП “Шумський торфзавод” ДП “Поділляторф” чотири договори терміном на 2 місяці про тимчасове користування спецтехнікою. Але отримані в оренду трактори одразу вивозив з території заводу і реалізовував стороннім особам, а отримані кошти обертав на свою користь. Таким чином, обвинувачений Микола Л. шляхом зловживання довірою заволодів майном ДП “Шумський торфозавод” ДП “Поділляторф” на загальну суму 815 тис. 720 грн.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, пояснення обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження і проаналізувавши доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що суд першої інстанції безпідставно застосував до обвинуваченого ст. 75 КК України і звільнив Миколу Л. від відбування покарання з випробуванням.
Так, відповідно до оскаржуваного вироку, суд першої інстанції кваліфікував дії Миколи Л. за ч. 4 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах, що ст. 12 КК України віднесено до категорії особливо тяжких злочинів.
Призначивши покарання, місцевий суд звільнив Миколу Л. від відбування покарання з іспитовим строком і мотивував таке рішення тим, що представник потерпілої юридичної особи не наполягав на суворому покаранні, а Микола Л. під час судового розгляду висловив щире каяття, має поганий стан здоров'я і потребує лікування, а також частково відшкодував завдану шкоди.
Однак, перевіривши матеріали справи апеляційний суд встановив, що підстави для висновку про можливість звільнення особи від відбування покарання в даному випадку відсутні, а мотиви місцевого суду про застосування ст. 75 КК України не ґрунтувались на вимогах закону.
Так, дійсно представник ДП “Поділляторф” не наполягав на суворому покаранні. Однак він і не просив звільнити Миколу Л. від відбування покарання. Стосовно посткримінальної поведінки обвинуваченого, апеляційний суд вказав, що, відповідно до матеріалів кримінального провадження, після вчинення у 2015 році злочину та пред'явлення у 2019 році обвинувачення Микола Л. не лише не відшкодував завдану шкоду, але і ухилявся від судового розгляду, у зв'язку з чим ухвалою суду від 18 січня 2021 року до нього було застосовано привід.
Щодо щирості каяття, апеляційний суд вказав, що крім самого визнання факту вчинення злочину та своєї провини, обвинувачений не продемонстрував бажання виправити наслідки вчиненого. Ще 24 вересня 2019 року йому пред'явлено цивільний позов потерпілого у розмірі 815 тис. 720 грн, однак матеріали кримінального провадження містять лише одну квитанція від 27 січня 2022 року про сплату обвинуваченим в рахунок погашення боргу перед ДП “Поділляторф” 5 тис. грн., тобто сума часткового відшкодування потерпілому є мізерною в порівнянні із завданою шкодою.
Також, апеляційний суд вказав, що поза увагою місцевого суду залишились подані представником потерпілого письмові клопотання, в яких він наполягав на важливості відшкодування завданих збитків. Зокрема зазначав, щоу підприємства утворилась заборгованість з єдиного соціального внеску, на початок квітня 2021 року її розмір перевищив 1 млн. 234 тис. 683 грн. Це призвело до не зарахування працівникам трудового стажу за останні 12 років, що суттєво вплинуло на призначення їм пенсії.
Не переконливими апеляційний суд визнав і висновки щодо стану здоров'я обвинуваченого, оскільки надані ним відомості про лікування стосувались лише періоду з жовтня по листопад 2021 року, а наведені у вироку місцевого суду доводи обвинуваченого про здійснені в минулому витрати на дороге лікування не підтверджено жодними доказами.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора задовольнила частково. Вирок Кременецького районного суду від 28 січня 2022 року в частині призначеного Миколі Л. покарання – скасувала та ухвалила новий вирок, яким визнала Миколу Л. винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, і призначила покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, крім житла, оскільки він має на утриманні неповнолітню дитину.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
_03_03.png)
