Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У жовтня 2020 року Володимиру П. стало відомо, що виконавчий комітет Козівської селищної ради Тернопільської області своїм рішенням від 22 травня 2020 року змінив статус його квартири, розташованої по вул. Ґерети в м. Козова, з комунальної на службову та передав її як службове жиле приміщення судді Козівського районного суду Оксані Г. (рішення від 9 травня 2019 року).
За захистом своїх прав Володимир П. звернувся до суду, зазначивши, що право на проживання у даній квартирі отримане ним на підставі спеціального ордеру та зареєстроване у визначеному законом порядку. Це єдине місце його проживання, що засвідчує запис у паспорті громадянина України від 23 вересня 2005 року. Тому просив вказані рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради визнати незаконними та такими, що порушили його право на користування житлом, і скасувати їх.
Рішенням Бережанського районного суду від 17 травня 2022 року позовні вимоги Володимира П. задоволено у повному обсязі.
Не погодившись із висновками суду, Оксана Г., яка є третьою стороною у справі на стороні відповідача, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити Володимиру П. у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скаржниця вважала, що позивач не набув права власності на спірну квартиру, тому його не можна вважати законним користувачем житла. Зокрема, вказала, що, відповідно до наказу Генерального прокурора від 26 квітня 2005 року, спірна квартира була надана позивачеві тимчасово на період його повноважень прокурором Козівського району. Строк повноважень закінчився 26 квітня 2010 року, і Володимир П. зобов'язаний був звільнити спірну квартиру, проте цього не зробив. Тому прийняті виконавчим комітетом Козівської селищної ради рішення жодним чином не порушили його прав.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, перевіривши матеріали цивільної справи в межах апеляційної скарги, погодилась із висновками суду першої інстанції, що виконавчий комітет Козівської селищної ради не мав правових підстав переведення комунального житла (спірної квартири) у службове приміщення, оскільки це можливо лише за умови, що таке житло є вільним.
Так, судом встановлено,що рішенням від 7 жовтня 2005 року виконавчий комітет Козівської селищної ради надав службове житлове приміщення по вул. Герети м. Козова прокурору Козівського району Володимиру П. і видав йому ордер на вселення. Оскільки квартира була непридатна для проживання, позивач зробив капітальний ремонт і надалі проводить поточні ремонти майна та сплачує обов'язкові платежі. У квартирі є його меблі та речі.
25 травня 2010 року виконавчий комітет Козівської селищної ради виключив спірну квартиру з числа службових, але позивач залишався проживати в ній, був зареєстрований в даному житлі й по даний час спірна квартира є його єдиним житлом. Селищна рада не заперечувала проти його проживання та не ставила питання в судовому порядку щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.
У 2017 році після тривалого лікування та через погіршення стану здоров'я позивач був змушений переїхати на тимчасове проживання до доньки у м. Тернопіль. Тому 20 березня 2017 року уклав із відповідачкою Оксаною Г. договір оренди спірної квартири.
19 квітня 2019 року Козівський селищний голова у відповідь на лист Оксани Г. повідомив їй, що квартира по вул. Герети є комунальною власністю. Також зазначив, що Володимир П. дійсно був користувачем вказаної квартири як службової та на підставі рішення Козівського районного суду від 18 січня 2013 року її виключено з числа службових жилих приміщень.
Рішенням 42-гої сесії VII-го скликання Козівської селищної ради від 22 травня 2020 року квартиру за вказаною адресою включено до числа службових житлових приміщень і передано для проживання судді Козівського районного суду Оксані Г. на час виконання нею службових повноважень.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що Козівська селищна рада як власник спірної квартири знала, що житло не є вільним і з 2005 року в ньому зареєстрований та проживає позивач. Тривалий час проживання позивача в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Тому рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради від 22 травня 2020 року про включення квартири по вул. Ґерети м. Козова до числа службових жилих приміщень та від 9 липня 2019 року про надання службового жилого приміщення – є порушенням прав на повагу до житла та підлягають скасуванню.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу Оксани Г. залишила без задоволення, а рішення Бережанського районного суду від 17 травня 2022 року – без змін.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
_03_03.png)
