Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У жовтні 2022 року із заявою до суду звернулась 90-річна пенсіонерка Олена Ш. та просила видати обмежувальний припис щодо колишнього зятя Ярослава З. і заборонити йому шість місяців наближатись до її оселі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявниця пояснила, що проживає разом із дочкою, двома онуками та правнуком у смт. Гусятин. Житловий будинок із господарськими спорудами на праві власності належить їй. Дочка декілька років тому розлучилась із чоловіком, але Ярослав З. і надалі проживав разом із ними, при цьому зловживав спиртними напоями, внаслідок чого проявляв невмотивовану агресію та систематично вчиняв щодо неї та дочки фізичне, економічне та психологічне насильство. Тому вона неодноразово за захистом зверталась до органів поліції, у результаті Ярослав З. притягувався як до кримінальної відповідальності за ст.126-1 КК України (домашнє насильство), так і до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства). На підтвердження заявниця надала судові рішення, винесені з цього приводу Гусятинським районним судом у період із лютого 2021 року по жовтень 2022 року.
З урахуванням наведеного просила суд видати обмежувальний припис стосовно Ярослава З., тимчасово (на шість місяців) обмежити його права та заборонити кривдникові: 1) перебувати за місцем їх спільного проживання; 2) наближатися на відстань 100 м до місця її проживання; 3) якщо вона за власним бажанням перебуває у невідомому йому місці, заборонити йому особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та у будь-який спосіб спілкуватись із нею; 4) вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Гусятинського районного суду від 31 жовтня 2022 року заяву Олени Ш. задоволено частково. Стосовно Ярослава З. видано обмежувальний припис строком на два місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав та заборонено: 1) заходити у житлові кімнати та на кухню, якщо там перебуває Олена Ш.; 2) у будь-який спосіб спілкуватися із заявницею особисто і розшукувати її через третіх осіб, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її; 3) вести листування, телефонні переговори з Оленою Ш. або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Не погодившись із судовим рішенням, Олена Ш. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що дане рішення вмотивоване лише однією підставою – відсутністю житла в Ярослава З. Однак воно не виконувало захисної та запобіжної функції для попередження вчинення насильства щодо неї та дочки. Вказала, що місцевим судом фактично встановлено двомісячну почерговість перебування у кімнатах будинку та приміщенні кухні кривдника і постраждалої, але об'єктивно не обмежило їхнє спілкування чи контактування, жодним чином не спонукало Ярослава З. до участі в утриманні житлового будинку, сплаті частини комунальних послуг, припиненні споживання продуктів харчування, придбаних нею на мізерну пенсію. Тому просила це рішення скасувати і ухвалити нове, яким тимчасово обмежити права Ярослава З. – заборонити перебувати в місці їх спільного проживання строком на шість місяців.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, перевіривши матеріали цивільної справи в межах апеляційної скарги, погодилась із висновком суду першої інстанції стосовно існування обґрунтованого ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи. Тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту Олени Ш. до її кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”).
Разом із тим, колегія суддів вказала на помилковість висновку місцевого суду про неможливість видати обмежувального припису стосовно тимчасового обмеження прав Ярослава З., заборонивши йому перебувати у місці проживання із заявницею та наближатися на відстань 100 м до її будинку. Оскільки відповідно до норм Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, тимчасове обмеження права власності або користування житловим приміщенням з метою забезпечення безпеки постраждалої шляхом встановлення судом обмежувального припису втручання у права та свободи кривдника є легітимним заходом.
У постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №756/3859/19 та від 20 травня 2020 року в справі № 673/1607/19 зроблено висновок, що, “враховуючи положення Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом”.
Також колегія суддів нагадала, що Олені Ш. – 90 років і, як людина похилого віку, вона не в змозі протистояти чи припинити насильство зі сторони Ярослава З., захистити себе. Оцінюючи ризики продовження у майбутньому домашнього насильства зі сторони Ярослава З. щодо заявниці, колегія суддів вказала про численні звернення пенсіонерки до правоохоронних органів через неправомірність дій колишнього зятя, їх систематичність щодо неї та її доньки і те, що він неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності саме за вчинення домашнього насильства.
Зважаючи на оцінку факторів небезпеки (ризиків), існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і те, що такі ризики є реальними. Тому почерговість перебування у кімнатах будинку та приміщенні кухні кривдника і потерпілої об'єктивно не може обмежити спілкування чи інше контактування Олени Ш. із Ярославом З.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу Олени Ш. задовольнила частково. Рішення Гусятинського районного суду від 31 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні заяви Олени Ш. про видачу обмежувального припису скасувала та новим рішенням видала обмежувальний припис у виді заходів тимчасового обмеження прав Ярослава З. строком на 2 місяця та заборонила йому: перебувати у місці проживання (перебування) з Олени Ш. в її будинку в смт. Гусятин Чортківського району Тернопільської області; наближатися на відстань до 100 м до місця її проживання (перебування).
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
_03_03.png)
