Велика Палата ВС погодилась із висновками ТАС щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху

Велика Палата Верховного Суду: Ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху підлягає апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 червня 2023 року по справі №607/23244/21 відступила від висновку Верховного Суду стосовно можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала інший висновок про застосування п. 10 ч. 1 ст. 294 КАС України, який за змістом є тотожним п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду.

Наголосила, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху підлягає апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. У такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У грудні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до редакції газети «Підручники і посібники» про стягнення компенсації за порушення авторського права, упущеної вигоди, інфляційних втрат та 3% річних, а також про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що відповідач порушує авторські права позивачки шляхом тиражування та реалізації твору без її згоди.

Тернопільський міськрайонний суд відмовив у задоволенні клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву залишив без руху, надавши строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору. Згодом Тернопільський міськрайонний суд визнав неподаною та повернув позовну заяву, оскільки позивачка не сплатила судовий збір.

Тернопільський апеляційний суд повернув жінці апеляційну скаргу, подану нею на ухвалу міськрайонного суду, зазначивши, що нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено право на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали про залишення без руху позовної заяви. Позивачка оскаржила ухвалу суду, яка не передбачена ст. 353 ЦПК.

Жінка подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду14 грудня 2022 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні касаційного суду.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. 2 ст. 352 ЦПК встановлено, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК.

Положеннями ч. 1 ст. 353 ЦПК визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Тлумачення п. 13 ч. 1 статей 353, 133 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що встановлення судом у відповідній ухвалі розміру судових витрат може бути предметом апеляційного оскарження.

Повертаючи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, апеляційний суд керувався положеннями ч. 1

ст. 353 ЦПК, якими визначено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, до якого вказана ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишення позовної заяви без руху не входить.

Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КЦС зазначила, що існує різна практика касаційних судів (адміністративного та цивільного) щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства, який за змістом та застосованими формулюваннями є тотожним п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК, щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху

Зокрема, колегія суддів вважала, що у постанові від 29 січня 2021 року у справі №160/6742/20 Касаційний адміністративний суд зробив висновок про те, що ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху підлягають апеляційному оскарженню у виключних випадках, коли суд у порядку ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» визначив у своїй ухвалі розмір судового збору, який підлягає сплаті позивачем, тобто якщо позивач визначив розмір судового збору з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну і розмір судового збору попередньо визначає суд. У всіх інших випадках, за висновками колегії суддів КАС ВС, ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору (у тому числі в разі відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору) не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Натомість Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18), 05 лютого 2020 року у справі № 758/3200/19-ц (провадження № 61-23262св19), 02 листопада 2022 року у справі № 760/9685/22 (провадження № 61-9630св22), на думку колегії суддів, дійшов протилежного висновку.

А тому колегія суддів вважала, що наявні підстави для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки, на її думку, апеляційному оскарженню підлягає будь-яка ухвала суду першої інстанції, якщо такою ухвалою вирішено будь-яке процесуальне питання, яке так чи інакше стосується судового збору або інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме: визначення конкретного розміру судового збору, який підлягає сплаті, порядку його обчислення, відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відмови в наданні або надання розстрочки чи відстрочки у сплаті судового збору тощо.

Однак Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки у вказаних справах не суперечать один одному та не є взаємовиключними.

А саме, у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 160/6742/20 КАС ВС,

надаючи оцінку застосуванню пункту 10 частини першої статті 294 КАСУ, який за змістом та застосованими формулюваннями є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та продовження строку на усунення недоліків у позовній заяві, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що цим пунктом передбачена можливість оскарження ухвал щодо визначення розміру судових витрат у порядку частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір».

Сформулювавши такий висновок, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився із судом апеляційної інстанції, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та продовження строку на усунення недоліків позовної заяви (у зв'язку з несплатою судового збору) не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Отже, за висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору підлягають апеляційному оскарженню у виключних випадках, коли суд у порядку ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» визначив у своїй ухвалі розмір судового збору, який підлягає сплаті позивачем. У всіх інших випадках ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору (у тому числі в разі відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору) не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Таких же висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 583/2674/18. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про неможливість перегляду в апеляційному порядку ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області про залишення позовної заяви без руху в частині відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача в цій частині.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц КЦС ВС зазначив, що, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, однак не врахував, що позивач оскаржував ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року, зокрема в частині визначення розміру судових витрат з посиланням на те, що судом не було розглянуто його клопотання про звільнення від сплати судового збору. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що ухвала Дзержинського районного суду в частині визначення розміру судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, є помилковим.

У постанові від 2 листопада 2022 року у справі № 760/9685/22 КЦС ВС дійшов висновку, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що визначення розміру судових витрат охоплює в тому числі й визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Тому ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в якій визначено розмір судового збору, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Таких же висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 5 лютого 2020 року у справі №758/3200/19-ц, у якій зазначив, що апеляційним судом не було належним чином досліджено обставин справи, не надано належної правої оцінки доводам апеляційної скарги позивача щодо його незгоди з висновками районного суду в частині визначення розміру судових витрат, унаслідок чого апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху окремо від рішення суду в апеляційному порядку не може бути оскаржена.

Крім того, у справах наявні різні фактичні обставини.

А саме, у справі № 160/6742/20 суд вважав, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та продовження строку на усунення недоліків позовної заяви не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки в ній не визначено судом конкретного розміру судового збору; у справах № 760/9685/22 та № 758/3200/19-ц оскаржувалась ухвала суду першої інстанції про усунення недоліків, якою суд визначив розмір судових витрат, а тому, на думку суду, вона підлягає апеляційному оскарженню.

Разом з тим у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц КЦС ВС зазначив, що, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, однак не врахував, що позивач оскаржував ухвалу Дзержинського районного суду, зокрема, в частині визначення розміру судових витрат з посиланням на те, що судом не було розглянуто його клопотання про звільнення від сплати судового збору. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що ухвала Дзержинського районного суду в частині визначення розміру судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, є помилковим. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає касаційному оскарженню.

Отже, на думку ВП ВС, існує неоднакове застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції.

Зокрема, у справі № 638/17815/17-ц касаційний суд вважав, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає касаційному оскарженню; у справах № 583/2674/18 та № 160/6742/20 касаційний суд вважав, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху щодо розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення суду.

Так як висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц щодо застосування пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України про можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору, суперечать наведеним вище висновкам про неможливість оскарження такої ухвали суду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що від них слід відступити та сформулювати наступний висновок.

А саме, застосовуючи пункт 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення.

Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).

Вимоги заявника про вирішення судом касаційної інстанції його позовних вимог по суті не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Слід зауважити, що суддя Олена Ситнік висловила окрему думку в цій справі.

«Пункт 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК України прямо передбачає право заявника окремо від рішення суду оскаржити в апеляційному порядку будь-яку ухвалу суду першої інстанції, якою вирішується будь-яке процесуальне питання, яке так чи інакше стосується судового збору або інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме визначення конкретного розміру судового збору, який підлягає сплаті, порядку його обчислення, відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відмови у наданні або надання розстрочки чи відстрочки у сплаті судового збору тощо.

Обмеження такого права суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства, а також гарантіям, закріпленим у ст. 6 Конвенції про доступ до правосуддя.

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК України та п. 10 ч. 1 ст. 294 КАС Україна про неможливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 160/6742/20 (провадження № К9901/25107/20) та Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 583/2674/18 (провадження № 61-42883св18), про що обґрунтовано зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду», зазначила вона.

"Судово-юридична газета" https://sud.ua/uk/news/publication/274530-bolshaya-palata-vs-otstupila-ot-zaklyucheniya-verkhovnogo-suda-o-vozmozhnosti-obzhalovaniya-opredeleniya-suda-pervoy-instantsii-ob-ostavlenii-iskovogo-zayavleniya-bez-dvizheniya