За 10 тис. доларів США обвинувачений обіцяв знайомому, що рішенням ТЦК його визнають тимчасово непридатним до військової служби і він зможе незаконно перетнути державний кордон

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу прокурора на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 18 січня 2024 року.

        Як встановлено судом, 26 липня 2023 року, приблизно о 12 год. 30 хв., обвинувачений Костянтин К. у сквері по вул. Качали в м. Тернополі зустрівся із Романом Д. Під час розмови Роман Д., який перебував на військовому обліку в одному із територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (надалі – ТЦК та СП), сказав, що хоче виїхати за кордон. У відповідь Костянтин К. розповів, що перебував у добрих стосунках із членами військово–лікарської комісії ТЦК та СП на території іншої області й може допомогти отримати документи про визнання Романа Д. тимчасово непрацездатним до військової служби. А вже на підставі цього документу той міг би незаконно перетнути державний кордон України. За виготовлення документу йому необхідно передачі 10 тис. доларів США неправомірної вигоди, причому половину суми – найближчим часом.

        Вони знову зустрілись на тому ж місці наступного дня і Роман Д. передав Костянтину К. 5 тис. доларів США (за офіційним курсом Національного банку України, це становило 182 тис. 850 грн). І обвинувачений пообіцяв вплинути на службових осіб ТЦК щодо визнання Роман Д. тимчасово непрацездатним до військової служби, щоб у подальшому він міг перетнути державного кордону України.

        Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 18 січня 2024 року 55-річного Костянтина К. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 332 (сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України), ч. 2 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави). На підставі ч. 1 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом складання призначених покарань обвинуваченому остаточно визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі та штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило 51 тис. грн. Також суд визнав за можливе застосувати до Костянтина К. ст. 75 КК і звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням та встановив 1 рік і 6 місяців іспитового строку. На виконання ст.76 КК України поклав на нього обов’язки періодично з’являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, а також повідомляти уповноважений орган про зміну місця проживання або роботи.

        До відома: санкція ч.1 ст. 332 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років;

        ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає штраф – від 2 тисяч до 5 тисяч 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від 2-ох до 5 років.

        Не погодившись із судовим рішенням у частині призначеного покарання, прокурор подав апеляційну скаргу і просив вирок змінити і призначити Костянтину К. 4 роки позбавлення волі.

        У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально перевіривши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що фактично місцевий суд правильно визначив Костянтину К. вид, строк та форму відбування покарання, однак резолютивна частина вироку суперечила вимогам ст. 72 КК України, тому вирок у цій частині підлягав зміні.

        Так, положеннями ч. 1 ст. 70 КК України визначено, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначені його за сукупністю кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

        При цьому положення ч. 3 ст. 72 КК не тільки не виключали можливості застосування положень статей 70, 71 КК про призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказували на необхідність такого застосування. Водночас ч. 3 ст. 72 КК передбачено не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

        Зважаючи на наведене, колегія суддів прийшла до переконання, що, як свідчили матеріали провадження, обвинувачений повністю усвідомив суспільну небезпеку своїх протиправних дій і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Тому саме покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 369-2 КК України та застосування ст. 75 КК України до покарання, призначеного за ст. 332 КК України, буде відповідати меті покарання та сприятиме виправленню обвинуваченого.

       З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора задовольнила частково. Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 18 січня 2024 року стосовно Костянтина К. – змінила. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень та відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, остаточно визначила йому покарання у виді 3 років позбавлення волі та штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило 51 тис. грн. Кожне із покарань виконувати самостійно. Відповідно до ст. 75 КК України, обвинуваченого звільнено від відбування основного покарання і встановлено йому 1 рік 6 місяців іспитового строку із покладенням обов'язків за ч. 1 ст. 76 КК.

       Пресслужба Тернопільського апеляційного суду