За бойові нагороди батька донька судиться із Чортківським музеєм

Майже рік тривають судові баталії між пані Наталією Я. та Чортківським районним краєзнавчим музеєм. Передувало цьому безрезультатне дворічне листування жінки з музеєм та Міністерством культури України.

Родинна реліквія стала державною?

А почалося все з того, що наприкінці весни – на початку літа 1990-го, невдовзі після смерті ветерана Великої Вітчизняної війни Василя Красненка, його дружина передала Чортківському краєзнавчому музею 14 орденів і медалей та супровідні документи до них (у просторіччі – орденські книжки). Убита горем вдова передала родинні реліквії для створення меморіальної сторінки пам’яті.

Минуло ще декілька років, пішла у засвіти життя й дружина ветерана. Якось у червні 2016 року їхня дочка, пані Наталя, перебирала батьківські речі. Відтак згадала й про батькові бойові нагороди та завітала у музей. Утім ніде в експозиції не тільки не побачила орденів, ніде навіть не згадувалось про батька. Прикро вражена, Наталя Василівна попросила керівництво повернути ордени-медалі та документи до них. Але отримала відмову: мовляв, усі нагороди прийняті на постійне зберігання та зараховані до державної частини музейного фонду України і, відповідно до ст. 15 Закону «Про музеї та музейну справу», поверненню не підлягають!

Колекціонери на так званому “блошиному ринку” за найцінніші нагороди, які музейники не повертають чортківчанці, готові викласти від 350 до 650 грн. за штуку

Не бажаючи втратити родинні реліквії, жінка звернулася до Міністерства культури. Проте знову отримала аналогічну відповідь.

І тоді пані Наталя почала вивчати документи, свого часу надані музеєм її матері, та зі здивуванням виявила суттєві розбіжності у них. Зокрема, під час обліку переданих предметів на деяких копіях інвентарних карток працівники музею вказували дату, коли ветеран ще був живим. Але ж тоді дружина не мала права розпоряджатися бойовими нагородами чоловіка! Водночас це суперечило порядку обліку музейних предметів!

Та головне, що ніде в документах не зазначалося, на постійне чи тимчасове зберігання прийнято ордени та медалі й документи до них.

Однак, коли Наталя Василівна як спадкоємець звернулася до Чортківського районного суду з проханням визнати відмову музею неправомірною та повернути батьківські нагороди, суд їй відмовив.

Жінка вирішила не здаватись і подала апеляцію. Як повідомили у прес-службі Тернопільського апеляційного суду, колегія суддів визнала незаконним віднесення до державної частини музейного фонду 14 нагород – три бойових ордени та 11 медалей (у тому числі ювілейні). Оскільки оформлення нагород відбулося з порушеннями та навіть нехтуванням тогочасного законодавства щодо музейних експонатів, тому зарахування нагород Василя Красненка до складу музейного фонду України є незаконним.

Чи є ще нагороди у музеї?

Варто зауважити, що мова йде, зокрема, про ордени «Вітчизняної війни» та «Червоної зірки», Гвардійський значок. Зі слів одного з продавців старовинних предметів(так званий «блошиний» ринок,  що напроти автостанції), колекціонери на так званому «чорному ринку» готові викласти від 350 до 650 грн. за нагороду: у Києві буде дорожче, а в Тернополі – значно дешевше. Впливає на вартість і стан предмета та наявність орденської книжки: це вважається доказом легальності, такий собі знак, що нагорода придбана «чисто» й офіційно.

Ордени I-го ступеня виготовляли з золота, II-го ступеня – зі срібла та прикрашали емалями і дорогоцінним камінням. Тобто для декого нагорода у прямому розумінні є дорогоцінною прикрасою.

Звідки такі похмурі думки? Річ у тому, що краєзнавці – історики, науковці державних структур та їхні антиподи – «чорні археологи» – ще пам’ятають скандал, що вибухнув у 2011 році довкола Чортківського комунального краєзнавчого музею через 74 тисячі австралійських доларів (598 тис. грн. за тогочасним курсом). Кошти установі перед смертю заповів громадянин Австралії Данило Горожанський, з яким понад 20 років листувався тодішній директор Чортківського музею, відомий краєзнавець Яромир Чорпіта. Гроші перерахували на спеціально відкритий рахунок і насамперед вирішили відремонтувати музей. Минуло 3 роки, але будівельні роботи так і не були завершені, оскільки зникло 200 тис. грн. Тим часом поки тодішня очільниця відділу культури райдержадміністрації Галина Чайківська розхвалювала якість виконаних робіт, працівники музею, навпаки, скаржились на повний брак. Сяк-так ремонт завершили, а з ним і розмови про зниклу частину заморських доларів.

Може, це й недоречно, але чи насправді ще зберігаються у фондах музею Чорткова бойові нагороди Василя Красненка? Запитання не риторичне