У Тернополі живе прямий нащадок Тараса Шевченка

Ексголова Тернопільського обласного та апеляційного суду Лідія Деркач – внучата племінниця великого Кобзаря

Щоправда, у четвертому поколінні, і свій родовід Лідія Деркач веде від молодшого брата Тараса Григоровича – Йосипа, по материнській лінії (її дівоче прізвище – Шевченко).

За 300 років існування династії чимало його вихідців стали художниками, літераторами, вченими і навіть військовими, символічно продовжуючи шлях, який у різні роки життя з доброї волі чи з недолі торував Тарас Григорович. Однак жоден із нащадків не обрав юридичної стезі. Натомість тернополянка Лідія Іванівна Деркач – заслужений юрист України, суддя у відставці, багато років очолювала Тернопільський обласний (згодом перейменований в апеляційний) суд.

Народилася вона на Черкащині у селі Вербівка – малій історичній батьківщині Кобзаря. Понад 15 років тому, в липні 2004-го, Тернопіль відвідав багаторічний дослідник свого роду, дядько пані Лідії, праправнук Кобзаря – Микола Федорович Шевченко. Завітав він і до Тернопільського обласного краєзнавчого музею та передав у дарунок краєвид «Українське село біля Дніпра в районі Канева» та власноруч створене родинне дерево.    

Важко повірити, але загалом у Тараса Григоровича було 23 племінники (12 – від Катерини, по три – від Йосипа та Микити і п’ять – від Ярини) і майже 90 внучатих племінників. А правнуків – понад півтори сотні! І це лише по лінії рідних братів і сестер.

У різних країнах світу сьогодні мешкає понад 2 тисячі осіб, які є родичами великого українського поета! Ближні й далекі нащадки всесвітнього генія живуть не лише в Україні, а й у країнах сусіднього та заокеанського зарубіжжя. Більшість займаються щоденними справами, але чимало залишили свій слід у мистецтві, в науці, на сцені.

Як дід із Безрідного став Шевченком

За згадками родичів Тараса Шевченка, його прадідом був Андрій Безрідний – виходець із козацького Низу. Малим сиротою завезли його на Запорізьку Січ. У кошовій школі вивчив він грамоту, а по закінченню обрали хлопця писарем Запорізької Січі (Красицький Д. Ф. Родовід // Слово і час. – 1991. – № 5.). Андрій мав прізвище Безрідний, а за міцну статуру прозвали і записали Товстиком. Служив чесно й віддано.

У 1775 році після розгрому Запорізької Січі кошового писаря Андрія Товстика арештували, але він утік і зник у невідомому напрямку (Михайло Капелістий. А нащадкам не байдуже. – Хмельницький, 2008. – с. 7). Імовірно, тікаючи від переслідувачів, й опинився у Кирилівці. Шевченкознавці припускають, що на той час юнакові виповнилось 20 років. Не маючи ані господарства, ані власної оселі, пішов Андрій Безрідний у прийми. А приймак, як велів звичай, мав узяти прізвище дружини, ось так Безрідний-Товстик став Шевченком і започаткував у Кирилівці знану на весь світ династію.

У 1779 році «Андрій Шевченко за інвентарем села Кирилівки сплачує чинш 32 злотих» (Петро Жур. Труды и дни Кобзаря. – К., 2003. – с. 19.). З дружиною Єфросинією Іванівною вони виховали п’ятьох синів: Івана, Кіндрата, Олексу, Михайла, Євстрата. Відтак уже майже сотню літ у ці березневі дні у Кирилівку (нині с. Шевченкове) злітаються численні родичі, аби віддати шану славетному Кобзарю. До речі, нині у селі мешкає три десятки прямих нащадків із тисячі, відображених на генеалогічному дереві родоводу.

Йосип Шевченко загинув у російсько-турецькій війні

То яким він був, молодший брат Тараса Григоровича, Йосип Шевченко (20.03.1821 р.– 1878 р.) Як і Тарасу, життя йому випало тяжке, напівсирітське. Після смерті матері у 1823 році хлопця до себе у с. Моринці забрали дід Яким і бабуся Меланія, де він і виріс. У1841 році пристав у прийми до троюрідної сестри Мотрони Григорівни Шевченко, з якою незабаром одружився. Два роки потому Тарас Шевченко разом із сестрою Яриною хрестили їхнього первістка, сина Трохима, а згодом Тарас гостював у них під час подорожей Україною (1843-го, 1845-го та 1859 рр.).

У Йосипа було шестеро дітей: Андрій, Левко, Іван, Трохим, Григорій і Василь, однак дітей мали лише четверо, й усі дітлахи залишилися неписьменними. У 1860 р. Тарас Григорович домігся визволення своїх родичів із кріпацтва. Сім’я Йосипа одержала волю, але землі не мала, тож ще більше збідніла.

У травні 1861 року Йосип Шевченко разом з іншими родичами зустрічав домовину брата в Києві, супроводжував її до Канева, брав участь у похованні поета на Чернечій горі.

У 1878 році Йосип Григорович замість сина Трохима, в якого на той час було вже троє дітей, пішов служити до царського війська, воював у російсько-турецькій війні та загинув. На той час йому було лише 57 років. Де його поховано, невідомо.

Шевченкові університети

Тарасу щастило на мудрих наставників. Мало хто знає, що дяки – вчителі Шевченка були послідовниками вчення Григорія Сковороди.

Софія Енгельгардт навчала Тараса польської та французької мов.

Якість освіти була високою, оскільки з 1829-го по 1831 рік Шевченко був вільним слухачем університету м. Вільно у художника-портретиста Франческа Лампі та професора Яна Рустема (1762-1835 рр.). Портрет 16-річного Тараса Шевченка школи Яна Рустема зберігається у приватній колекції Ксенії Карпенко в Петербурзі. Упродовж 1831-1835 рр. Тарас Шевченко осягав секрети художника-реставратора у живописця Василя Ширяєва, а з 1838-го по 1845 рік навчався в Академії мистецтв Петербурга. За рішенням ради загальних зборів Академії 22 березня 1845 року Шевченкові надали звання некласного художника. Тарас Григорович займався самоосвітою, працюючи у Київській археографічній комісії, в експедиціях, у подорожах.

У 1836 році Тарас познайомився з видатними особистостями того часу – Карлом  Брюлловим, Григоровичем, Володимиром Жуковським, котрі допомогли юному художнику звільнитися з кріпацтва.

Величезний вплив на молодого Шевченка справив український поет, автор всесвітньовідомого романсу «Очи черные» Євген Гребінка. Саме з його легкої руки Шевченко прочитав «Енеїду» Івана Котляревського, «Історію Русів», твори Квітки-Основ’яненка та дізнався про саму можливість існування друкованого народнопісенного слова і що добре відомий йому фольклор зараз у моді та пошані. Ці ідеї Шевченко геніально сприйняв, засвоїв і розвинув у своїх перших творах. Зауважте: до «Кобзаря» 1840 року ввійшли лише вісім творів, але кожен із них є по суті ідеальним. Їхня послідовність також ретельно продумана. Американський науковець українського походження, професор Омелян Пріцак у праці «Шевченко – пророк» припускає, що саме Є. Гребінка редагував і впорядковував дебютну книжку та переконав Петра Мартоса профінансувати перше видання «Кобзаря».

Бога згадав понад 600 разів…

У «Кобзареві» (1840 р.) слово «Бог» зустрічається 630 разів.

«Зробити філософію святого Письма своєю філософією може тільки справжній біблієць, яким був Шевченко», – писав український педагог, літературознавець і перекладач Василь Щурат. Не дарма уральські козаки-старообрядці, які служили у форті на мисі Кос-Арал 1848 року, вважали Шевченка святим мучеником за віру.

…а калину – ледь не тисячу

У «Кобзарі» слово «калина» автор вжив 385 разів, а всього у своїх творах Шевченко згадував про неї 965 разів! Перебуваючи на острові Мангишлак, Тарас Григорович створив понад 20 малюнків шовковиці, агаша (маслини), верби. У 1850 році поет посадив гілку верби, привезену з міста Гур’єв, у Новопетрівському укріпленні, і з неї виросло величне дерево.

Тарас таки був денді!

Ми звикли до образу Шевченка, зображеного на портретах і світлинах у вигляді втомленого вусатого чолов’яги у шапці та свиті. Утім це не зовсім відповідає справжньому образові митця. У роки життя в Петербурзі як модний портретист він досить непогано заробляв і з радістю витрачався на модний одяг. Зокрема, у своєму щоденнику поет писав про особливе задоволення, отримане від придбання гумового плаща-макінтоша вартістю 100 карбованців. Для порівняння: перебуваючи у складі археологічної комісії, Шевченко заробляв 150 карбованців на рік!

35 років у неволі й лише 12 – вільним 

Життя поета не було простим: 24 роки Тарас Григорович лишався кріпаком, одинадцять – перебував під слідством, на військовій службі та у засланні, і лише 12 років був відносно вільною людиною.

Отож 30 травня 1847 року Шевченка везуть до Оренбурга, в Орську фортецю. Подолавши за півтора тижні понад 2 тисячі верст, Тарасу «збрили чуб» – із поета та художника зробили безправним солдатом. У «Формулярному списку про службу лінійного Оренбурзького батальйону №1» за 1853 рік зазначено: «Обличчя чисте, волосся на голові й бровах темно-русяве, очі темно-сірі, ніс звичайний. Ріст 2 аршини і 5 вершків» (164,46 см).

Роки солдатчини, особливо сім останніх на острові Мангишлак, різко континентальний клімат із температурою від -25 до +41 градуса остаточно підірвали здоров’я поета, про що він пише у листі до російського поета В. Жуковського.

Аж нарешті 21 липня 1857 року Тарас Григорович отримав повну свободу.

Чверть творів утрачено

За підрахунками дослідників творчості Шевченка, він створив 1300 картин, портретів, малюнків, офортів, ескізів тощо. Однак до нас дійшли лише 835 художніх творів – оригінали і частково гравюри на металі й дереві. Втраченими вважаються 278 робіт.

Тим часом полотна молодого Шевченка тричі відзначалися срібними медалями, зокрема: 27 вересня 1840 року його першу самостійну картину «Хлопчик-сирота ділиться з собакою милостинею під тином» Академія мистецтв Петербурга відзначила срібною медаллю 2-го ступеня.

http://www.gazeta1.com/statti/u-ternopoli-zhyve-pryamyj-nashhadok-tarasa-shevchenka/